«Рана, яка була завдана українському народу,

                                                                                                                                   зачепила фундамент всього людства»,

                                                                               − Глава УГКЦ про Голодомор

 

Мета: Вшанувати пам'ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей, виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм, розвивати у дітей траурний етикет, дотримання традицій вшанування померлих і загиблих.

 

 (Лінійка проходить  у шкільному залі хліба.)

Звучить класична композиція, на фоні якої виступають ведучі.

 

 1В.У нас, українців є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. А, оскільки, у 1933-му померлим ніхто не світив свічки, то душі їхні досі неприкаяні і не можуть опікуватися нами. Отже ми з вами сьогодні запалимо Свічку Пам’яті.

 

 1У.Вірш «Свічка пам’яті».

 Ніч огорнула мою Україну.

 В небі високо засяли зорі.

 Чому ж до зірок я думкою лину,

 Схиляючи голову в тихій покорі?

 Може ті зорі – то душі людей,

 Які відлетіли в Голодні часи?

 ...А серед них скільки було дітей!..

 Їм не бачити більше земної краси.

 Ніколи вже їм не пізнати Кохання...

 Не пройтися щасливими лісом, ні полем...

 Голод знищив життя і сподівання...

 Збережи, Боже, рід наш!

 Повернись до нас, Доле!

 Раптом туга стискає душу мою...

 Свічку поставлю в вікні. Запалю.

 Прошепчу я тихенько молитву свою-

 Тих, голодних, 30-х я гріх замолю.

 Хай світло від свічки у небо летить-

 Хоча б одну Душу зігріє в цю мить,

 Щоб Душа ця загублена спокій знайшла-

 І у Вічність до Бога вона відійшла.

 2В. Їм – неоплаканим і невідспіваним...Їм – похованим без труни й молитви... позбавлених могили й шани – присвячується цей мітинг.

 Пом’янімо мільйонії жертви,

 Які голодом винищив кат.

 В тридцять третьому році, що вмерли

 І лишились лежать коло хат.

 2У. Вірш «Україні».

 Моя Вкраїно, вистраждана доле,

 Тобі б до сонця гордою рости,

 Тебе ж із дому нелюди вигонили,

 І мусила свій хрест тяжкий нести.

 Тебе з корінням – та на попелище,

 Тебе у воду з каменем тяжким.

 А ти злітала усе вище й вище,

 Не скорена й не зламана ніким.

 Із серця слово рідке виривали,

 Палили вроду у сліпім вогні.

 А ти весною знову зацвіла

 У вишитім вкраїнському вбранні.

 Тебе топтали, били, розпинали,

 Стріляли у калину і пісні,

 А ти співала, як же ти співала!

 Й верталися до саду солов’ї.

 Моя Вкраїна, гарна, як тополя,

 Я – українка із прапрадідів.

 Схиляюсь в молитовному поклоні

 Щоб наш не перевівся родовід.

 

 1В. Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як Голодомор 1932-1933 років, який випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі – України.

 Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій.

 

 2В. Йшли в могилу найкращі, несли найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, гени досконалості фізичної й духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічно живий ланцюжок поколінь: українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано смертельного удару.

 

 1В. Це була безкровна війна тоталітарної системи проти українського народу. Війна – задля того, щоб підірвати коріння волелюбної нації, винищити цілий етнос.

 Уявляєте собі, щоб без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі цивілізованої Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, було знищено голодом мільйони людей! Тільки дітей, зморених голодом - 3 млн. 900тис.! Ось наслідки цієї війни. І це ще не остаточний підрахунок жертв.

 

 2В. Масове голодування селян розпочалося в грудні 1931 року і тривало вподовж 22 місяців.

 У 1932 році в Україні повністю вичерпалися запаси хліба, голод підкошував цілі райони й області.

 А вже до лютого 1933 року з України було вивезено майже все зерно.

 Офіційні органи влади замовчували трагедію українського села. Згідно з установкою Й.Сталіна ставилися до голоду як до неіснуючого явища.

 

 1В. Із спогадів польського селянина, жителя села Богорія: «Коли в 33-му дійшли чутки про страшний голод на Україні, почали збирати пожертви – грішми і продовольством – на допомогу голодуючим. В мене грошей не було, то я пожертвував два мішки зерна. Але згодом стало відомо, що ваш уряд від нашої допомоги відмовився, заявив, що ніякого голоду на Україні немає».

 

 2В. А ось спогад української селянки М.К.Ворожбит про дійсне життя того часу:

 «З села не випускають, з України не випускають, нема ні в кого ні паспортів, ніяких документів... Сидимо в темноті, в страхові, в невідомості... І зараз голова обертом іде, і зараз уві сні бачу дитячі приречені очі...».

 

 1В. Ті, що пережили жахи війни та концтаборів, кажуть, що не зазнали такого потрясіння як від Голодомору. «Бо ж у нас – свої своїх морили голодом, а там – фашисти...».

 Моторошно перечитувати свідчення і спогади тих, хто зміг вижити до наших днів і донести до нас пам’ять про жертви голодомору та правду про той жах, який вони пережили.

 «Коли ми відчуємо, що пережили ті люди, то збагнемо, де коріння сьогоднішніх проблем. Людина, яка зрозуміє великий біль іншої людини, не буде цинічною. Наше суспільство деградоване, у ньому стільки фальші... І коли воно зрозуміє, що ж сталося в 33-му, то буде думати: що слід робити для того, щоб цей жах не повторився».- така думка Валентини Борисенко, дослідниці Голодомору, доктора історичних наук.

 

 2В. Послухайте реальну історію однієї родини. Починається вона так, як і казка:

 «Було у матері дванадцять синів і тринадцята дочка Галя і чоловік Іван. А далі – вже реальне життя. Сільські комуністи хотіли забрати коня у цієї родини. Іван каже: «Коні і я – одне ціле. Тільки через мій труп дістануться вам вороні». Адже коні тримали сім’ю на світі. «Не віддаси коней – уб’ємо!» І таки вбили батька – годувальника. Залишилась сім’я без засобів існування. Найстрашніше випробування лягло на матір. Уявляєте: прокидаються вранці тринадцятеро дітей і плачуть, просять: «Мамо, дайте їсти!». А що вона могла вкинути в тринадцять ротиків, коли у хаті ні крихти хліба, ні картоплинки...

 Через кілька тижнів, як поховала Оксана свого чоловіка, похорон став звичним явищем. Закопувала Оксана одне за одним, кого в ящику, а більшість малюків загортала у якусь ряднину.

 Спіте, діти, спіте, любі.

 І не просинайтесь.

 Вже не буде мучить згуба.

 Забере вас пташка райська.

 Спіте міцно, спіте, діти.

 І так упродовж двох місяців біля хати у вишняку виросло власне кладовище. Найтяжче було матері, коли копала останню ямку для дочки Галі, якій тоді було п’ять років...

 Натопила маковинням,

 Затулила лядку й комин.

 І в тумані темно-синім

 Заспівала колискову.

 

 3У.«Колискова 33-го року»

 Люлі, люлі, люлі, люлі...

 Мамо, мамо, подивіться:

 Онде місяць за хмаринку

 Заховався, наче сирник

 Закотився за хлібину.

 А зірки цукровим дивом

 Так і просяться до рота,

 Ген Чумацький шлях розлитим

 Молоком втік за ворота.

 Ой, матусю моя мила.

 Їстоньки я хочу дуже,

 Дайте хоч би крихту хліба,

 Щось я трошки занедужав...

 Люлі, люлі, люлі, люлі...

 Засинай, моє дитятко,

 Бо вже нічка, треба спати.

 Завтра з кашею горнятко

 Дасть нам ведмедиха-мати.

 Ведмежа – її синочок-

 Принесе тобі хлібину,

 Помідорку, огірочок,

 А горобчик – картоплинку.

 Не іди лиш з цього світу,

 Не лишай мене, дитинко,

 Пожалій ти, матір рідну,

 Крихітко, моя, кровинко

 Люлі, люлі, люлі, люлі...

 Ой, матусе, моя нене,

 Ой, не плачте ви, рідненька,

 Хлібчика просить не буду,

 Обніміть мене міцненько.

 Заспівайте колискову,

 Щоб почули всі звірята

 Та заснули разом з нами...

 Мамо, спати...їсти...спати...

 Люлі, люлі, люлі, люлі...

 1В.Цю колискову Любов Чуб присвятила Віктору Чубу, який помер у 1933 році, маючи від народження 5 рочків, та всім дітям –жертвам Голодомору.

 

 4У.

 «Палахкоче свіча

 Поминальної нині Молитви»

 Достигали жита. І тремтіли Дитячі коліна -

 Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ...

 Вимирало Село – потопала в сльозах Україна,

 І розгублене небо ковтало задушений плач.

 Шаленів людомор – лютували нові яничари,

 І старенька Бабуся міняла Ікону на Сніп...

 Над Полями Святими замучені душі ячали,

 І Дніпро захлинувся у розпачі страчених Слів.

 Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви

 І розгнуздана Пам’ять малює Історії слід...

 Тільки ті Колоски – Життєдайного Виміру Витвір,

 Як і завше, Очима Дитячими міряють Світ.

 2В. Сьогодні, коли від початку голодомору минуло десятки років, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здолало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам’ять про мільйони безвинно замучених предків і застерегти від повторення страшних помилок.

 Пом’янімо душі померлих від голоду Хвилиною мовчання.

 

(Хвилина мовчання.)

 5У.Прости нас, Господи великий

 Прости ще раз, в останній раз –

 Позбав нас від такого лиха!

 Народи всі і грішних нас.

 Прости безумство наше, Боже,

 Безвір’я й гордощі прости...

 Хто в бідах наших нам поможе?

 Спасти нас можеш тільки Ти.

 Дай силу нам себе здолати,

 Себе в собі перемогти,

 Тебе благають діти й мати –

 Спасти нас можеш тільки Ти.

 Пречиста Діво, Божа Мати,

 Своїм нас сяйвом опромінь,

 Дай сил гріхи нам подолати

 На віки вічнії. Амінь!

 1В. Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

 

олодомор 1932-1933 рр. (сценарій- 2014)

15.11.2014

Прокоментуй!

189 Переглядів

Пам’ять не стерти роками

Вечір пам’яті за загиблими у Голодоморі в Україні

Тип проведення: відкритий захід

Учасники: учні 7-9 клас

Мета: Вшанувати світлу пам’ять безвинно замучених голодом людей. Поглибити знання про роки Голодомору в Україні та його наслідки для українського народу, виховувати повагу до історичного минулого свого народу. Виховувати патріотизм та зацікавленість до вивчення історичного минулого України.

Обладнання: Свічки. Проектор. Інформаційна дошка/стенд.

Учень

Мовчати про це не можна, не сила,

 Від спогадів кров аж холоне у жилах.

 Вмирали діти і немовлята,

 Старі бабусі й вродливі дівчата,

 Вмирали села. Зникали птиці.

 «Буксири» скидали трупи в криниці.

 Опухла матір, не може сісти …

 «Уповноважені» і «активісти»

 З-під немовляти, із-під ряднини,

 П’яні згорнули останні зернини.

 Тиша і смуток. Запалі могили…

 Мільйони трупів Вкраїну вкрили.

 Трагічна подія відома планеті

 -Голодне море у тридцять третім.

 Увінчаний він страшним розп’яттям…

 Катам народу! Прокляття!

Ведучий 1. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 – 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок – Голодомор , який призвів до небачених безневинних жертв.

Ведучий 2. У 1932-1933рр. в Україні був великий голод. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безвинних людей зійшло в могилу – старих і молодих, дітей і ще ненароджених – у лонах матерів… Голодомор 1932-33 рр. – період з квітня 1932 по листопад 1933 років.

Ведучий 1. Згідно з дослідженнями Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, демографічні втрати від Голодомору 1932–1933 років в Україні становлять 3,2 мільйони осіб. За даними інституту, в роки Голодомору в містах загинуло 940 тисяч працездатного населення (віком від 15 до 60 років), 262 тисячі людей похилого віку і 800 тисяч дітей. Серед сільського населення загинуло 660 тисяч людей працездатного віку, 242 тисячі осіб похилого віку і 594 тисячі дітей. За п’ять місяців 1933 року (з березня до липня) в Україні загинуло стільки ж людей, скільки померло за п’ять попередніх років. Найбільше українців загинуло у Київській (майже 15% населення) та Харківській областях

Учень

Пекельні цифри і слова

 У серце б’ють, неначе молот,

 Немов прокляття ожива,

 Роки ті чорні, голод…голод…

 У люті сталінській страшній

 Тінь смерті шастала по стінах.

 …мільйонів. Боже мій!

 Недолічилась Україна.

 В історії ж пером швидким

 Писались гімни і хорали,

 А ці пекучі сторінки

 З історії повикидали.

 В руках, що виростили хліб,

 Не залишили і зернини.

 Ні, рід наш в горі не осліп,

 Ти все згадаєш, Україно!

 Згадай усе ти, щоб воздать

 Близьким і дальнім людоморам.

 Хоч радість легше пам’ятать,

 Та треба пам’ятать і горе.

Ведучий 1. На багатьох чорноземах України вмирали люди. Уже в листопаді не було чого їсти. Почався голод. Великий. Страшний. Невблаганний. Пішов голод степами. Пішов. Перед ним дверей не зачинити, не зупинити ні плачем дітей, ні тужінням матерів. Він уповзав у хати, населяючи їх мерцями. Двері навстіж. Мертво. Люди не плакали, умирали мовчки. Хто лічив їх тоді? Скільки їх зникло?

Ведучий 2. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським терором у 1932-1933 роках. Пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини.

Ведучий 1. На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932 – 1933 роках оголошую хвилину мовчання.

Стук метронома.

Ведучий 2. Хай ця хвилина для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги.

Ведучий 1. Голодомор 1932-33 рр.: мільйони жертв за 500 днів. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україна загинули мільйони людей.

Організаторами етнічної війни були: Ленін, Свердлов, Троцький, Дзержинський, Зіновьєв, Камєнєв та інші окупанти. Виконавцями в Україні були: Раковський, Мануїльський, Петровський, Владіміров, Фрунзе.

Ведучий 2. Чому ж досі не стерті їх імена із назв вулиць, майданів, проспектів? Чому декому з них стоять пам’ятники? Чому влада зберігає назви районів: Ленінський, Дзержинський, Фрунзенський? Чи не тому, що при владі до цього часу є спадкоємці тих катів.

Перегляд документального фільму «Голодомор. Колос правди»

Ведучий 1. Ось, який вірш написала очевидець цих подій – Гандзя Бондарівна:

Учень

 Я пам’ятаю тридцять третій –

 Проклятий рік -голодомор.

 В той час була я вже доросла –

 Десятий рік мені ішов.

 Сатрапи Сталіна –злодюги

 Із хати вимели тоді

 Усе -до крихти, до зернини,

 Забрали нелюди собі.

 Ой, Боже! Боже милостивий!

 Не дай побачити повік

 Дитячі очі, повні страху,

 І сльози наших матерів.

 І де не глянеш: мертві люди

 Скрізь по городах, по дворах

 Лежать розпухлі, мов колоди –

 Вже не хоронять -який жах!

 Малі були, та ми вже знали,

 Що всіх чекає тільки смерть.

 Ми навіть плакать перестали

 Бо сльози висохли ущерть.

 Як вимирали цілі села,

 Вмирали душі і слова,

 Жило єдине слово: голод

 І я між мертвими жива.

Ведучий 2. Те, що відбувалося в Україні в 1932-1933 роках, ніде в документах не зафіксовано, бо Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. До загибелі мільйонів селян привело холоднокровне рішення Сталін відібрати в українських селян їстівні припаси, а потім оповити голодуючих завісою мовчання, заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної або радянської громадськості(тобто милостиню нещасним прохачам давати було заборонено).

Ведучий 1. Голодомору вперше була яскраво-трагічно розкрита в художніх творах українських письменників діаспори. Так у романі «Марія» (1934) Уласа Самчука вперше в українській літературі показана жахлива картина голодомору та трагедія роду. У той же час Василь Барка, якому вдалося пережити Голодомор, відтворює картину фізичного винищення сім’ї Катранників на Слобожанщині у романі «Жовтий князь» (1963).

Ведучий 2. За радянської влади тема Голодомору була заборонена, але це не означає, що про неї не писали. Так, нещодавно були розшукані ненадруковані вірші Андрія Малишка, написані ще в 1964 році, в яких згадується Голодомор.

Ведучий 1. Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

Ведучий 2. Сьогодні – час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію на догоду диктаторові чи скороминущому ідеологічному божкові. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш.

Учень

 Минули навіки дні чорних негод –

 Живе Україна! І вільний народ,

 Як з попелу Фенікс, ожив і злетів,

 І зорями зміряв простори степів.

Живи, Україно, живи для краси,

 Для сили, для правди, для волі!..

 Шуми, Україно, як рідні ліси,

 Як вітер в широкому полі.

Радійте, співайте пісні голосні,

 Квітками заквітчуйте чола ясні.

 Ридайте і смійтесь в сльозах, солов’ї,

 Стрівайте воскреслі надії свої..

Завершення пісня О. Білозір «Свіча»